Решением Священного Синода Украинской Православной Церкви от 5 сентября 1991 г. протоиерей Роман Васильевич Шукало, настоятель Свято-Николаевского собора г. Старобельска, определен к епископскому служению на Ивано-Франковской и Коломыйской кафедре. 29 сентября 1991 г. во Владимирском соборе г. Киева состоялась архиерейская хиротония архимандрита Илариона (Шукало) во епископа Ивано-Франковского и Коломыйского.
Слово архимандрита Илариона (Шукало),
произнесённое 28 сентября 1991 года
в Свято-Владимирском кафедральном соборе города Киева
за вечерним богослужением при наречении во епископа Ивано-Франковского и Коломыйского.
Ваше Блаженство, Блаженнейший Владыко и Отец, богомудрые архипастыри, святители Христовы!
В этот священный час в великом смущении и с великим трепетом стою я перед Вами, призванный изволением Духа Святого и избранием Вашего Блаженства и Священного Синода Украинской Православной Церкви к высокому служению.
Что могу сказать я в эти трепетные для меня минуты, когда стою перед этим освященным собором, которому надлежит завтра возложить на меня, грешного, святительские руки, дабы ввести меня в чреду епископского преемства и низвести на меня “Дух премудрости, Дух разума, Дух страха Божия”? Я глубоко сознаю, сколь важно, сколь ответственно служение святителя Христовой Церкви. Ибо если священник несёт ответственность за пасомых, то архиерей – и за них, и за пастырей. С глубоким страхом и сознанием своего недостоинства вспоминаю слова святого апостола Павла, определяющие нравственный облик епископа и характер епископского служения: “Епископ должен быть непорочен, как Божий домостроитель…держащийся истинного слова, согласного с учением, чтобы он был силен наставлять в здравом учении” (Тит. I, 7-9).
Смогу ли я своё служение Церкви Христовой назвать добрым, стяжал ли я дерзновение к Богу, могу ли я почитать себя “Божиим домостроителем” (Тит. I, 7), заслуженно ли принимаю на себя степень епископского служения?
В ответ на эти вопросы вспоминаю свою жизнь, глубоко задумываюсь над ней и вижу больше телесного, чем духовного. Подобно апостолу, “вижу иной закон, противоборствующий закон ума моего и делающий меня пленником закона греховного” (Рим. VII, 23).
Я сознаю, на какое великое дело зовёт меня Спаситель. Зовёт “пасти Церковь Господа и Бога, которую Он приобрёл Себе Кровию Своею” (Деян. XX, 28). Воля Божия желает, чтобы я неленостно потрудился на ниве Божией: “Не вы Меня избрали, а я вас избрал и поставил вас, чтобы вы шли и приносили плод” (Ин. XV, 16).
“На помощь Твою надеюсь, Господи!” (Быт. 49, 18) – отвечает душа моя словами бытописателя на этот Божественный призыв.
Утешаю себя надеждой на постоянное предстательство Царицы Небесной пред Возлюбленным Сыном Её, Господом Иисусом Христом. Да поможет Она, Пречистая, быть мне добрым руководителем врученного мне стада. Уповаю на молитвенное предстательство святых угодников.
Приступая к этому служению, я скажу лишь словами Митрополита Московского Филарета: “Епископство для меня не честь, а подвиг”. Этот подвиг требует от человека отдачи всех его сил.
Обращая свой взор на прожитые годы, сознаю: Промысл Божий вёл меня постепенно в жизни к служению церковному, пастырскому. Воспитывался я в религиозной семье, и родители утверждали меня в православной вере. С детских лет обратился к Богу и святым Его за помощью и наставлением.
В эти трепетные для меня минуты я не могу не вспомнить и тех, кто особенно повлиял на моё духовное образование и рост – всем им приношу мою искреннюю благодарность.
В пастырской жизни я старался не проявлять своей воли, воспринимая поручения Священноначалия Церкви, как волю Божественную, промыслительную. Это даёт мне силы и ныне внять голосу Вашего Блаженства и Священного Синода нашей Церкви, призывающему моё недостоинство к ответственному архиерейскому служению, и, сознавая при этом всю свою скудность и немощь, со смирением произнести: “Приемлю и нимало вопреки глаголю”.
Выражая глубокую сыновнюю признательность Вашему Блаженству, Священному Синоду, Украинской Православной Церкви за высокое доверие, я прошу вас, святители Божий, всегда поминать меня в ваших святых молитвах, ибо только в молитвах Церкви моя крепость и сила, только Церковь для меня – столп и утверждение, покров и прибежище.
Благословите же меня на предстоящее служение, дабы Бог сподобил беспорочно проходить его во славу Святой, Единосущной и Животворящей Троицы – Отца, и Сына, и Святого Духа. Аминь.
Слово на вручення жезла Преосвященному Іларіону (Шукало),
єпископу Івано-Франківському і Коломийському
Преосвященний єпископе Іларіоне, возлюблений у Христі брате!
Незбагненні шляхи Промислу Божого привели тебе до високого служіння Церкві Христовій в єпископському сані. Через покладання архієрейських рук нині прийняв ти великий дар благодаті Божої. Не само по собі покладання рук зводить благодать, адже і протестанти так роблять, але дарів Святого Духа не мають. Для одержання благодатних дарів необхідно мати апостольську наступність, яку свято бережемо й передаємо з покоління в покоління ми, архієреї.
Перед лицем Церкви ти обіцяв Господові дотримуватися правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів і святих Отців, а також коритися Предстоятелю Української Православної Церкви та всій у Христі братії нашій і жити з нами в мирі і злагоді. Не забувай цієї важливої для Церкви обіцянки і не уподібнюйся до тих, хто забув свою архієрейську присягу і, підкоряючись “стихіям” світу цього, а не Христу, відпали від благодаті.
Ти обіцяв зі страхом Божим нести довірене тобі служіння і все життя покласти на те, щоб, наслідуючи Пастиреначальника Христа, пасти довірене тобі церковне стадо і бути не на словах, а на ділі гідним наступником духоносних отців і святителів, до чого покликав тебе Господь. Пам’ятай, що Господь наш Ісус Христос, Який сказав: “Я з вами в усі дні до кінця віку”, Сам керує Своєю Церквою і не має на землі намісника, як вважають католики. Не уподібнюйся до них, бо вони проповідують викривлений образ Христа.
Апостол Павел наставляв поставленого ним для Ефеської Церкви свого ученика Тимофія: “З цієї причини нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх” (2 Тим. 1, 6). Яким же чином ми повинні виконувати цю апостольську заповідь? Чи не молитвою та постійним дослідженням Святого Письма? Чи не терпінням у труднощах служіння і надією на допомогу Божу? Чи не рішучим бажанням іти до кінця тісним і часто скорботним шляхом подвигу, не дивлячись ні на які спокуси світу цього?
Ти призначений на служіння до Івано-Франківської єпархії, де православна паства багато потерпає від греко-католиків. Нашу Церкву в Україні знову кинуто у вир житейських незгод. Та якщо церковний корабель розхитуватимуть найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, незгоди та безладдя, – а їх було чимало протягом майже двохтисячолітньої історії Церкви, – ти не сумнівайся і завжди пам’ятай, що ним керує Сам Христос. Як колись Він припинив бурю на Тиверіадському морі, коли Його ученики тонули, так само перебуває в Його владі церковний корабель і нині. За молитвами Божої Матері та всіх святих і за нашою вірою Він припинить розбрат і неспокій, які виникли в нашій Церкві, позбавить її від ворогів видимих і невидимих.
Згадаємо, яких випробувань зазнала наша Церква в 20-ті, 30-ті та 60-ті роки. Здавалось, усі сили пекла повстали проти неї. Але Господь не лише зберіг її, а й прославив безліччю мучеників і сповідників. Навряд чи можна знайти в ХХ сторіччі іншу Церкву, крім нашої, яка б зазнала стільки гонінь. Нам не дано знати таємницю волі Божої, чому саме Церкві довелося це пережити, але зі Святого Письма відомо, що Бог може попустити випробування і тоді диявол повстає проти всього святого зі своєю найлютішою силою.
За 70 років своєрідного Вавилонського полону нашу Святу Церкву не змогли зруйнувати ззовні. Сьогодні її намагаються підірвати зсередини. І тоді й тепер діють одні й ті самі антицерковні сили, тільки раніше вороги чинили відкрито, а тепер облачаються в одяг духовності та моральності, будучи дуже далекими від правди Божої.
Возлюблений у Христі брате! Не бентежся цим! Господь поруч з усіма, хто покладає надію на Нього і в житті керується своїм християнським сумлінням. Він подасть силу людям Своїм, благословить їх миром.
У дні випробувань ми, архіпастирі, пастирі й побожні миряни, ще більше маємо дбати про те, щоб Церква Христова – цей скарб духовно-морального життя, єдності та миру – залишалася цілою. Будемо молитися, щоб Христос зберіг її.
Вітаємо тебе, нашого нового брата, який стає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час. Ти ж як добрий воїн Христовий, за словом апостола Павла, підпережи чресла свої істиною й одягнись у броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовіствувати мир; але передусім візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми і меч духовний, що є Слово Боже (Єф. 6, 14-17).
А тепер прийми цей архієрейський жезл як видимий знак твого єпископського служіння і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше єпископське благословення цим побожним православним людям, які молилися сьогодні разом з нами за Божественною літургією.
Митрополит Київський і всієї України
